Коментар до церковної дискусії
з питання застосування санітарно-епідемічних правил.
За останній тиждень кілька разів доводилося чути таке: “Спільні проблеми допомагають нам, православним людям, згуртуватися. Ось, наприклад, цькування Української Православної Церкви, організовані владою, що пішла, лже-томос, – все це нас об’єднало, поставило плечем до плеча, в один гурт перед спільною небезпекою. А тепер спільна біда – епідемія коронавірусу. Вона зробить нас ще сильнішими, ще більш згуртованими. Разом все подолаємо”. Так, у випадку з розколом і лже-томосом все саме так і було.
Але, браття і сестри, подивіться, що твориться у випадку з коронавірусом: все відбувається рівно навпаки! З кожним днем протиріччя на цьому ґрунті всередині нашої Церкви стають все більш очевидними. Вони накаляються між т.зв. ревнителями і т.зв. лібералами щодо прийняття/неприйняття санітарних норм і їх допустимої міри. І все було б нічого, якби це реально не почало переходити допустимих меж. Православні люди вже почали на цій підставі звинувачувати один одного у відступі від віри. З протилежних таборів лунають все більш категоричні звинувачення опонентів. З одного боку: “зілоти-ревнителі, вони женуть людей на інфекційну смерть, лже-духівники, вовки в овечій шкурі!” А з іншого боку: “Ліберали, вони ніколи і не вірили в Бога і святість таїнств, зараз це відкрилося з усією відвертістю, вони випадкові люди в Церкві, вони шукають собі тут лише вигоду”. Це і багато іншого.
Церковні спікери і відомі священики, духівники і православні блогери і навіть, на жаль, іноді ієрархи почали займати все більш полярні позиції в цьому питанні. Церковні авторитети, що вплуталися в цю баталію, відтягують до своїх полюсів церковний народ, який довіряє їм і слухає їх – простих віруючих людей. Популярні релігійні ресурси публікують ці крайні думки і прямі, або завуальовані образи побратимів по вірі.
Дисциплінарне, за великим рахунком, питання стало сьогодні причиною протистояння в церковній огорожі. У цій полеміці, звичайно, є і відверті популісти, яким абсолютно все одно, яку позицію зайняти, вони на цьому протистоянні просто заробляють собі популярність і авторитет серед віруючих. Але ж більшість з нас, на жаль, абсолютно щиро вважають, що така жорстка дискусія в не догматичному питанні – це нормально. Багатьом зараз здається, що вони захищають своє сповідання віри, що з цього приводу можна і потрібно боротися, викриваючи маловірів, або нечестивців.
Браття, давайте на хвилину зупинимося! Що ми робимо? Ворог роду людського організував нам це поле битви. Наші витончені від поста душі і зголоднілі уми з азартом і “праведним гнівом” вступили в ідеологічний бій “за правду”. Втім, це класичний випадок, коли потрібно застосувати слова апостола Павла: “Ядый не ядущаго да не укаряет: и не ядый ядущаго да не осуждает: Бог бо его прият” (Рим.14;3). Особливо в дні Посту.
Нас відвідала спільна небезпека епідемії, спільна біда. Для Православної Церкви це сугуба, подвійна проблема, адже крім загальної для всіх загрози зараження, над нами нависла ще й загроза закриття храмів з боку світської влади. Давайте ж постараємося залишити цю агресивну дискусію, яка нас розділяє. У всіх нас є спільний обов’язок послуху Церкві, слухняності рішенням Священного Синоду, в дусі яких кожен духівник або мирянин зможе визначити для себе міру “акривії” або “ікономії” в особистому застосуванні санітарних правил. Зробити це слід, узгоджуючи зі своєю совістю, нікого не засуджуючи, нікого не злословлячи, без взаємних звинувачень в зраді віри … У кожного ж своя міра віри і міра розуміння духовного життя, свій багаж знань і церковного досвіду. Давайте не будемо сваритися з цього приводу. У нас спільна біда, давайте станемо пліч-о-пліч один з одним.
(119)
