Єпископ Боярський Феодосій відвідав Горловскую єпархію і розповів журналістам СПЖ, як Церква окормляє парафіян на непідконтрольних владі територіях.
Що неможливо людині, можливо Богу
Владико, Ви тільки-но повернулися з зони конфлікту. Ваша Церква з самого початку конфлікту неодноразово заявляла про те, що вона не може підтримати якусь сторону і не може давати політичної оцінки тій ситуації, яка склалася на Донбасі. Чому?
– Вся справа в тому, що наша Церква з самого початку протистояння виступала за мир, за можливість подолати існуючі розбіжності і суперечки шляхом переговорів, шляхом компромісу. Чому для нас це було важливо? Та тому що усі ви – це діти нашої Церкви. Всі – і ті, хто перебуває тут, і ті, хто знаходиться по інший бік лінії розмежування.
Але хіба не повинна Церква якось реагувати на процеси, які відбуваються в державі?
– Розумієте, ми дивимося на ці процеси не з точки зору політики або миттєвої користі, а в першу чергу з точки зору Євангельських принципів та християнської моралі. Євангеліє стверджує вселенський характер Церкви. Тобто Церква – об’єднує, а політика – навпаки, роз’єднує. Іншими словами, Церква – це мати для всіх, а не для деяких. Тому, коли діти сваряться, б’ються, калічать один одного, любляча мати не може радіти з того, що хтось один з них перемагає, а іншому судилося страждати. Ця радість буде гірше найстрашніших моральних падінь. І вказувати на те, що мати насправді не має права так себе називати. Справжня мати буде закликати до миру між дітьми, просити їх пробачити один одного, а для того, щоб це відбулося швидше – ставати на коліна й ревно благати Бога про дарування милості і напоумлення для її посварених чад.
Тобто ви вважаєте, що й ті, хто живе тут, в Україні, й ті, хто живе на Донбасі – діти вашої Церкви?
– Наша Церква ніколи не розділятиме свій народ на «своїх» і «чужих». Це справа політиків, ми ж мислимо категоріями вічності та спасіння. І любові до своїх духовних чад. Саме тому канонічна територія нашої Української Православної Церкви незмінна і включає в себе і Донбас, і Крим. І ми не можемо відмовитися від своїх віруючих. Я ще раз хочу підкреслити – в нашій Церкві всі однаково цінні й дорогі. Ми твердо стоїмо на цій позиції. Ніхто не змусить нас з неї зійти, оскільки для нас це непорушний закон. Закон, який непідвладний короткочасним політичним або ідеологічним настроям.
Тоді чому ви не звернетесь до «сепаратистів» із закликом скласти зброю?
– Ми звертаємося до всіх зі словами миру та любові. Війна припиниться не тоді, коли перестануть стріляти, а тоді, коли перестануть ненавидіти. А ненависть перемагається лише прощенням і любов’ю. Я знаю, що шлях до взаємного прощення дуже важкий. Страждання, біль і втрати залишили глибокі сліди в серцях багатьох людей. Здається, що пробачити не можна, це вище за будь-які людські сили. Однак я знаю і те, що неможливо людині, можливо Богу. Саме тому наша Церква постійно молиться Богу, щоб Він дарував усім нам мир. Мир не тільки на нашій багатострждальній землі, але й мир у душах.
Скажіть, а які конкретно кроки, що закликають до миру, зробила ваша Церква?
– У цьому зв’язку треба, в першу чергу, згадати Всеукраїнський Хресний хід, який показав, що людей, які хочуть миру, в нашій країні все-таки більшість. По-друге, на прикладі Хресного ходу ми змогли побачити силу спільної молитви. Саме молитва Церкви поєднала в єдине ціле людей різних політичних та ідеологічних поглядів. В рядах хрестоходців вже не було «укропів» та «ватників», «западенців» та «сепаратистів». Там були справжні брати. Брати по духу і вірі.
Крім того, у всіх храмах нашої Батьківщини з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія за кожним Богослужінням підносяться коліноприклонні молитви про мир в Україні. Також, у пісні періоди кожен православний християнин з благословення Предстоятеля покладає на себе особливі труди – земні поклони, читання Псалтирі, Євангелія, молитви «Отче наш». Все це говорить нам про головне завдання Церкви і всіх християн – молитовне предстояння перед Богом! Всім нам потрібно про це пам’ятати. І покласти всі наші зусилля на вівтар безперестанної молитви Богу. І тоді можна бути впевненим, що Господь почує нас. Адже всі ми пам’ятаємо слова Євангелія: «Хіба дасть хто-небудь з вас синові своєму камінь, коли той попросить хліба, чи дасть йому змію, коли він попросить риби? Але якщо навіть ви, залишаючись людьми злими, здатні дарувати вашим дітям добрі дари, то тим більше Отець ваш Небесний подасть тим, хто проситиме в Нього, потрібне їм».
(22)
Ця публікація також доступна на: Russian
